Живу я вже довго на цьому світі, тож бачив багато і багатьох. Але є люди, які особливо запали мені в мою пташину душу і про яких хочу співати, тож і не відмовлятиму собі в цьому задоволенні.

Одного дня Григорій пас отару овець, але так зачитався цікавезною книгою, що прогледів, як одна вівця відбилася від отари й загубилась.

За це батько дуже розгнівався на молодшого сина, а той пішов з батьківського дому — як виявилось, у сусіднє село, де він хотів заробити грошей на навчання.

Подейкують, що пізніше вони все одно помирились. Але час ішов, і як пташенята вилітають із гнізда, так і обидва сини Сави Сковороди поїхали з дому, де вони виросли, на навчання.

Так допитливий, мрійливий і спраглий до науки юнак опинився в Київській академії.

Вона відкрила йому цілий світ поетичних образів, прекрасну античну музику й добірні взірці древньої мудрості. Григорій швидко перевершив своїх товаришів у навчанні. Можна сказати, що саме тут думки й ідеї молодого філософа стали на крило, як молоді птахи, коли вчаться літати.
Через кілька років Григорія серед інших обдарованих співаків і музикантів покликали до придворної капели імператриці Єлизавети, де він був у оточенні найталановитіших виконавців свого часу, і його співочий і музичний хист мав змогу розкритись на повну. Проте, через деякий час, повернувшись до Києва, він вирішив знову продовжити навчання в академії.

Але академічних знань Сковороді здавалось замало, йому хотілось побачити чужі краї, пізнати ширше «коло наук», тому він вирішив поїхати в Угорщину, де вивчав церковні співи та служив у православній церкві. Але самою Угорщиною мандри мислителя не обмежилися: він також побував у Пресбурзі, Офені, Відні, де спілкувався зі вченими людьми й жадібно всотував їхній досвід. Подорожі збагатили Григорія Сковороду новими знаннями і знайомствами, що було цінніше за матеріальні блага. Він повернувся до рідної України без грошей, але з великим бажанням служити людям своїми знаннями.

Перше народження — це з’ява людської істоти, живого організму, що приходить у світ.

Але справжня людина, людина серця, народжується вдруге, коли пізнає себе, знаходить свою «сродність», своє істинне покликання в цьому житті.
Саме тоді, коли Сковорода відчув це друге народження, він почав рухатися невідхильно за своїм покликанням, приносячи користь людям і знаходячи щастя для себе. Це покликання стало світлом на його шляху і на шляху оточуючих, і філософ усвідомив, що тільки пізнавши себе, можна знайти справжній зміст життя.

Так Григорій Сковорода став викладати поетику в Переяславі.

Але це тривало недовго, бо вчити він намагався за своєю методою, що протирічила системі навчання, прийнятій у тамтешньому колегіумі.

Тому Григорій посварився з єпископом і був вигнаний.
Попри всі труднощі, мислитель продовжував вчити, вчитися і вдосконалюватися. Він знову багато мандрував, зустрічався з різними людьми, ділився з ними своїм досвідом і мудрістю. Повернувшись до Переяслава, він залишився в домі Томари, де виховував його сина — виховання молодих душ було для філософа святим обов’язком.
Тож Григорій Сковорода залишився вірним своїм принципам і продовжував викладати, відмовляючись від вигідного життя заради науки.

Бунчуковий товариш Томара, у домі якого він зупинився, спочатку був суворим, але з часом вони з Григорієм потоваришували. Томара цінував знання і попросив допомогти виховувати його сина. Сковорода залишився у нього аж на шість років без будь-яких умов, просто бажаючи бути корисним. Але взаємини між Григорієм Савичем і родиною Томари не були суцільною ідилією.

Розкажу про один випадок, який залишився в історії.

Якось Сковорода спитав свого учня — що він думає про ті всі гарні правила, про ту всю науку, яку чує від свого учителя.

Молоде Томарченя начебто відповіло хіхотіння та якоюсь дурницею. Це обурило темпераментного Сковороду, який всією душею прагнув, щоб учень перейняв його знання й науку, і він спересердя сказав: «Ти думаєш, як свиняча голова». Це почув лакей і доніс пані Томаровій, що отак-то та отак сказав учитель на малого панича. Звісно, пані це не припало до душі й вона поставила перед Томарою вимогу, щоб той вигнав Сковороду. Томара хоч і не говорив до Сковороди, але бачив, що кращого вчителя не знайде, і довго не піддавався, не хотів відсилати Григорія. Але прийшлося хоч-не-хоч одказати учителю. Цікаво, що на прощання саме Томара перший раз заговорив до Сковороди.

Сила

Точну дату, місце й час я, птах вільний і мудрий, повідомлю згодом, а ви поки робіть попереднє замовлення. Зрощуйте мудрість із глибоким корінням у родючому ґрунті ідей, і скоро тут з’явиться мапа з тисячами музеїв Сковороди!